Стагфляція в Україні: як урядові вести економіку під час війни

Чому економіка України входить у небезпечну зону

Україна стоїть на порозі серйозної економічної кризи, яку експерти називають стагфляцією – поєднанням низького зростання виробництва та стійкої інфляції. На сьогодні цей процес вже почав розгортатися. За офіційними даними, реальний ВВП у другому кварталі 2026 року зріс лише на 0,6% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Водночас річна інфляція прискорилася до 8,1%, а прогнози НБУ свідчать про подальше прискорення до 10% наприкінці року.

Проблема багатошарова. Нові удари по енергетичній інфраструктурі, портам і транспортним мережам створюють додатковий тиск на ціни. За останній рік пальне подорожчало на 38,7%, автотранспорт – на 39,1%, загальні транспортні витрати – на 23,8%. Одночасно виробничі потужності скорочуються, експортні можливості звужуються, а дефіцит робочої сили загострюється.

Три причини, чому Національний банк не розв'яже кризу сам

Багато українців чекають від Національного банку України (НБУ) рішень через зниження облікової ставки. Проте ця стратегія помилкова. Монетарна політика – лише один інструмент боротьби зі стагфляцією, і вона не здатна замінити комплексні заходи уряду.

По-перше, підвищення ставки НБУ у відповідь на кожен шок пропозиції створює гірші умови для кредитування підприємств. По-друге, головна причина інфляції у 2026 році – не гроші, а дефіцит пропозиції через руйнування інфраструктури й логістики. По-третє, уряд контролює більшість інструментів, що впливають на економіку: видатки, податки, тарифи, державні контракти й бюджетні пільги.

Критика центробанку не повинна ставати зручним замінником аналізу урядової політики. Фіскальна, боргова та монетарна політики досі існують паралельно, нерідко нейтралізуючи одна одну.

Сім конкретних кроків для порятунку економіки

Уряду потрібен новий системний підхід. Експерти запропонували семирічну програму, яка має запровадитися протягом перших 90 днів:

1. Створити єдиний економічний штаб

Замість дорадчих органів, що часто дублюють роботу одна одної, потрібен постійний центр воєнного економічного управління під керівництвом прем'єр-міністра. До його складу мають входити глави міністерств, представники НБУ, державних банків, оборонної промисловості та регіонів.

Штаб повинен щотижнево аналізувати дані щодо виробництва критичної продукції, стану енергосистеми, логістики, експорту-імпорту, кредитування та інфляційних ризиків. Кожне рішення – із визначеним джерелом фінансування, відповідальним виконавцем, строком і вимірюваним результатом.

2. Визначити чітко пріоритети на період війни

Держава не може фінансувати все. Розпорошення ресурсів означає, що повноцінне фінансування не отримує жоден сектор. На період повномасштабної війни має бути п'ять основних пріоритетів:

• Оборонне виробництво та розвиток військових технологій
• Енергетична стійкість – захист й відновлення електроенергетики
• Логістика й експорт – оновлення портів, залізниці, доріг
• Продовольча безпека та глибока переробка агропродукції
• Людський капітал – збереження зайнятості у критичних секторах

Саме ці напрями мають першими отримувати державні гарантії, страхування воєнних ризиків, довгострокове кредитування й передбачувані держзамовлення.

3. Перебудувати бюджет на потреби wojny

Фінансова мобілізація не може зводитися до безкінечного підвищення податків для легального бізнесу. Уряд повинен провести повний аудит видатків і розділити їх на три групи:

1. Критичні для оборони й життєдіяльності населення
2. Необхідні, але такі, що можуть бути оптимізовані
3. Непріоритетні, які мають бути відкладені

Для оборонних підприємств критично важливі багаторічні державні контракти. Виробник не інвестуватиме в новий завод чи обладнання, якщо має замовлення лише на кілька місяців. Програми бюджету мають оцінюватися не лише за рівнем освоєння коштів, а за їх впливом на виробництво, зайнятість, експорт та обороноздатність.

4. Змінити боргову політику держави

Обсяги, строки та структура внутрішніх запозичень мають враховувати вплив на вартість обслуговування боргу й доступність кредитів для бізнесу. Кабмін має:

• Збільшити строки запозичень на внутрішньому ринку
• Розширити пропозицію цільових військових та інфраструктурних облігацій
• Залучати більше коштів від населення й небанківських інвесторів
• Публікувати повну вартість обслуговування нових запозичень
• Не допускати витіснення приватного кредитування державним боргом

5. Перезапустити пільгове кредитування на нові принципи

Програма "5-7-9%" відіграла важливу роль у підтримці підприємств, але вона не може безкінечно замінювати інвестиційну політику. Пільгове кредитування потрібно зосередити на проектах, які:

• Створюють нові виробничі потужності й замінюють критичний імпорт
• Нарощують експорт вітчизняних товарів
• Підвищують енергетичну автономність
• Забезпечують оборонні потреби та створюють робочі місця

Компенсація ставок за звичайними оборотними кредитами повинна скорочуватися, натомість розширюватися портфельні гарантії, страхування воєнних ризиків та проєктне фінансування. Кредитний ризик цільових програм повинен покриватися бюджетом прозоро, а не переховуватися на балансі НБУ.

6. Запровадити урядову антиінфляційну стратегію

Інфляція під час війни – не виключно монетарне явище. Уряд має сформувати державний резерв з можливостями спеціальних інтервенцій. Антиінфляційний пакет передбачає:

• Захист й відновлення енергетичної інфраструктури
• Підтримку розподіленої енергогенерації
• Диверсифікацію поставок пального й енергоносіїв
• Відновлення портової, залізничної й складської логістики
• Спрощення ввезення критичних товарів і обладнання
• Посилення конкуренції на внутрішніх ринках
• Узгоджений календар змін тарифів і акцизів
• Адресну компенсацію вразливим споживачам замість заморожування цін

7. Чітко визначити роль Національного банку

НБУ не слід критикувати за кожен шок пропозиції, але й не можна дозволяти механічні дії. Облікова ставка має реагувати гнучко на реальну ситуацію, враховуючи:

• Зростання базової інфляції
• Логістичні й воєнні ризики
• Очікування девальвації валюти
• Можливості зовнішнього фінансування

Різке зниження ставки погіршило б очікування та посилило тиск на валютний ринок. Тому доцільна не механічна поступка, а відмова від такої ж механічної реакції на кожен шок. Монетарний дизайн повинен змінюватися як частина цілісної архітектури воєнної економіки.

Що робити НЕ можна ні в якому разі

Режим воєнної економіки не повинен означати:

• Необмежену емісію для дефіциту бюджету
• Примусове кредитування збиткових підприємств
• Адміністративне встановлення цін (крім соціально значущих продуктів)
• Множинні валютні курси
• Непрозорі державні гарантії
• Приховування видатків на балансах НБУ
• Ручний розподіл ресурсів між наближеними компаніями

Без прозорості воєнна мобілізація перетворюється на механізм корупції. Усі спеціальні програми повинні мати відкриті критерії, незалежний аудит, граничні строки й персональну відповідальність керівників.

План на перші 90 днів: що треба затвердити негайно

Упродовж трьох місяців уряд має завершити низку критичних завдань:

1. Затвердити доктрину воєнної економіки з чіткими пріоритетами
2. Сформувати перелік критичних виробництв
3. Переглянути державні видатки й кредитні програми
4. Запровадити багаторічні оборонні контракти
5. Створити систему страхування воєнних ризиків
6. Затвердити програму відновлення енергетики й логістики
7. Оновити боргову стратегію
8. Погодити із НБУ спільний сценарний прогноз
9. Визначити джерела фінансування для кожного пріоритету
10. Запровадити щомісячну публічну звітність про результати

Україні потрібна не командна економіка. їй потрібна економіка з командуванням – із чіткими пріоритетами, єдиним центром відповідальності, концентрацією ресурсів і вимірюваними результатами.

Ринок залишається основою, але держава мусить керувати

Важливо розуміти: воєнний стан в економіці – це не тотальна націоналізація чи командна економіка. Це спеціальний режим управління, за якого ринок залишається основним механізмом, але держава чітко формує рамки й пріоритети.

Під час повномасштабної війни держава повинна визначати обмежене коло національних економічних пріоритетів і концентрувати на них ресурси. Монетарна й фіскальна політики мають працювати узгоджено на єдину ціль – забезпечення обороноздатності, стійкості й відновлення виробничого потенціалу.

Без такого переходу Україна ризикує отримати найгірше поєднання: високу інфляцію + дороге фінансування + втрату виробничих потужностей + економічну стагнацію. Саме тому час переходити на воєнний стан не лише юридично, а й економічно.

Висновок: час рішучих дій

Кожен день затримки посилює кризу. Проблеми з енергетикою, логістикою та виробництвом накопичуються експоненціально. Уряд має негайно взяти на себе персональну політичну відповідальність за економічну політику й розпочати системну реформу управління.

Національний банк має забезпечувати стійкість й прозорість, але він не може замінити промислову, бюджетну, енергетичну й соціальну політику уряду. Тільки єдиний центр відповідальності, чітко визначені пріоритети й вимірювані результати дозволять Україні вийти з кризи і побудувати стійку економіку майбутнього.