Реформи замість популізму: як повернути українців і побудувати економіку майбутнього

Проблема парадоксальної економіки: зростання без змісту

Сьогодні Україна переживає унікальний економічний момент. З одного боку, оборонно-промисловий комплекс демонструє рекордне зростання: за три роки потужність виросла у 55 разів, з 1 млрд доларів на рік до 35 млрд. Прогнози на 2026 рік сягають 50–55 млрд доларів. З іншого боку, цивільна економіка стискається, поточні видатки скорочуються, а звичайні громадяни не відчувають покращення.

Парадокс полягає в тому, що зростання ВВП саме по собі більше не гарантує повернення мільйонів українців з-за кордону. Країна опинилася на межі, за якою темпи розвитку матеріальної бази вже не залучають людей назад. Основна причина: людей цікавлять не просто цифри темпів зростання, а якість життя, безпека, можливість працювати за фахом і забезпечити гідне майбутнє сім'ї.

Чому допомога від партнерів не вічна

Великої частини бюджетних видатків Україна покриває не з власних надходжень, а через грант-фінансування від західних партнерів. Це логічно під час війни, але неефективно як довгострокова модель. Така залежність означає, що поточне зростання тримається на ресурсах, якими держава не керує самостійно.

Допомога виправдана лише настільки, наскільки вона встигає збудувати щось, що зможе працювати без неї. Час на цей перехід — обмежений.

Рівень доходів та мотивація повернення: що насправді утримає людей

На перший погляд, все просто: потрібна вища зарплата. Але дослідження показують, що логіка набагато складніша. Людей приваблює не абсолютна величина доходу, а співвідношення заробітків до вартості життя та якості послуг.

До повномасштабної війни експерти орієнтувалися на поріг у 70% від закордонної зарплати як достатній стимул утримати людину в Україні. Тепер логіка змінилася. Йдеться не про утримання, а про повернення людей з Європи. За оцінками науковців, для цього потрібен рівень у 80–90% від іноземного заробітку.

Складність дефіциту квалірованих кадрів

Проте гроші — не єдиний мотиватор. Велика частина українців, які виїхали за кордон, працюють не за фахом. Продавчині, сезонні робітники, няні — їхня закордонна зарплата часто вища, але соціальний статус нижчий. Можливість повернути попередній професійний статус в Україні може стимулювати повернення навіть за менший заробіток.

Додається й психологічна складність. Більше 80% тих, хто планує повернення, готові зробити це лише після того, як война завершиться гарантованим миром. Безпека і стабілізація перевершують навіть економічні мотиви.

Матеріальний добробут як фундамент готовності повернення

• Вищий добробут до виїзду — пов'язаний з більшою готовністю повернутися
• Поточне матеріальне благополуччя за кордоном — зменшує наміри повернення
• Якість інфраструктури — житло, охорона здоров'я, освіта впливають на рішення
• Можливість працювати за фахом — важливіша за саму зарплату

Індустріальна дуель: заводи проти сервісів

В Україні розгортається гостра дискусія про майбутній напрямок розвитку. Одна школа наполягає на індустріалізації та збільшенні частки переробної промисловості у ВВП до 20%. На підтримку цієї позиції свідчать цифри: за 11 місяців 2025 року переробна промисловість забезпечила 17,9% податкових надходжень зведеного бюджету — найбільше серед усіх секторів. Програма «Зроблено в Україні» додала економіці близько 1 пункту зростання ВВП.

Проте опоненти називають цей підхід стратегічною помилкою. Світ вже живе у постіндустріальній ері, тому фокус на заводи — як колись фокусуватися на сільськогосподарстві. Вони пропонують натомість розвивати конкурентні умови для всього ринку, інноваційні екосистеми, освіту та сервіси.

Де розумний компроміс

Истина, ймовірно, десь посередині. Оборонна промисловість, на противагу інншим, залишається виключенням — розвивати її необхідно з позаекономічних причин національної безпеки. Для решти економіки мають діяти конкурентні правила без точкових субсидій.

Ключові напрями розвитку — підвищення якості освіти, збереження талантів, створення інноваційних екосистем і захист прав власності.

Демографічна криза і роботизація: рішення дефіциту кадрів

За кордоном перебуває приблизно 5 млн вимушених українських мігрантів. Навіть за оптимістичного сценарію повернеться не більше 50–60%. При цьому особливо гострий дефіцит — серед кваліфікованих робітників: водіїв, швачок, електромонтерів, зварників.

Більшість дорослих, які виїхали, мають вищу освіту, тому їхнє повернення не закриває прорву в робітничих професіях. Необхідне комплексне рішення:

1. Залучення старших працівників — люди 55–65 років усе ще можуть працювати продуктивно
2. Глибока роботизація виробництва — технології, обкатані на фронті, можна перенести в цивільне виробництво
3. Залучення трудових мігрантів — але не більше 10% населення, щоб не ускладнити інтеграцію

Час працює проти України. За аналогією з довоєнними дослідженнями: після 5 років за кордоном ймовірність повернення мігранта різко падає. Чим довше триває міграція, тим менше людей зрештою повертаються.

MilTech як локомотив економіки: від виробництва до експорту

Оборонний сектор вже став драйвером економічного зростання. Україна виробляє 4–5 млн дронів на рік, а потенціал індустрії оцінюється на рівні 50–55 млрд доларів у 2026 році. При цьому внутрішній бюджет покриває лише близько третини цієї потужності.

Надлишок виробничих потужностей у деяких категоріях сягає 50%. Це змусило Україну розблоковувати контрольований експорт. Угоди вже підписані з Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ, Нідерландами, прибалтійськими країнами. У липні 2026 США та Україна підписали двосторонню заяву про намір розвивати colaborацію у сфері дронів.

Від дронів до складних систем

Проте, щоб не впертися у власну стелю, галузь має перейти від базового виробництва до продукції з високою доданою вартістю: рої на основі штучного інтелекту, морські системи, комплекси радіоелектронної боротьби, системи подвійного призначення.

Один із запропонованих механізмів — зробити будівництво нових заводів фактично безкоштовним для інвестора. Компанія, що покривала б 100% витрат, а кошти поверталися б через податки. Це дозволило б іноземним партнерам відкривати виробництво в Україні без початкових капітальних вкладень.

Це не тимчасовий воєнний захід. Це народження нової індустрії, яка матиме конкурентні переваги, недоступні для будь-якої іншої країни: бойове тестування, скорочені цикли розробки (тижні замість років) та прямий зв'язок між фронтом і виробництвом.

Інституційна розвилка: реформи як умова приватних інвестицій

Усі економічні стратегії впираються в один критичний момент: інституції. Захист прав власності та реальне верховенство права — необхідні для перетворення міжнародних грантів на приватні інвестиції.

У Національному банку формулюють межу залежності від зовнішнього фінансування: переход до приватного капіталу як основного драйвера напряму залежить від того, наскільки ефективно Україна створює безпечне, передбачуване й технологічне середовище, готове до залучення значних обсягів приватного капіталу.

Часовий розріз: коли закінчується фінансовий «вікно»

Часу менше, ніж здається. За оцінками аналітиків, на 2027–2028 роки в України виникне критичний розрив у фінансуванні, якщо не почати отримувати значні приватні інвестиції. Видатки на оборону залишатимуться високими, і одночасно виникнуть великі соціальні видатки на демобілізованих.

Крім того, готовність західних партнерів фінансувати цей розрив — не константа. Євросоюз опинився в умовах складної політичної та економічної ситуації. Наступного року можуть виникнути серйозніші проблеми з пошуком зовнішніх джерел фінансування.

Два сценарії розвитку: від застою до ривка

Сценарій А — інерційна пастка: депопуляція та застій

Цей сценарій передбачає:

• Збереження сировинної моделі економіки
• Точкові пільги замість системних реформ
• Гальмування інституційної трансформації
• Зростання ВВП — близько 2% щорічно
• Рівень заробітків — 500–700 доларів на місяць
• Повернення біженців — менш ніж 25%
• Наслідки — криза соціальних фондів, депопуляція, втрата конкурентоспроможності

Сценарій Б — високотехнологічний ривок: модернізація та зростання

Цей сценарій передбачає:

• Захист прав власності та реальне верховенство права
• Ефективний контроль над експортом озброєння
• Масштабне залучення прямих іноземних інвестицій
• Зростання ВВП — 5–6% щорічно і більше
• Рівень заробітків — 1300–1500 доларів на місяць
• Повернення громадян — понад 50%
• Наслідки — конвергенція з європейськими стандартами, стійкий розвиток, забезпеченість кадрами через роботизацію

Три критерії успіху до 2035 року

Національний банк визначив критерії, які розрізняють ці два сценарії:

1. Якісні державні інституції та реальне верховенство права — основа інвестицій
2. Кардинальне зростання частки виробництва з високою доданою вартістю — технології замість сировини
3. Сталий процес конвергенції з рівнем доходів і продуктивності європейських країн — евроінтеграція як інструмент

Головна помилка, яку не можна припустити

На завершення варто назвати найбільшу загрозу для розвитку України. Політичний популізм та втома від структурних реформ — це шлях у сценарій А. Коли політична кон'юнктура змушує державу згортати чи замороження реформи, вона автоматично втрачає історичний шанс на модернізацію.

Время вибору стискується. На кону не просто темпи розвитку, а чи зможе Україна утримати свої людей і побудувати економіку, де вони захочуть жити і працювати.

Висновок прості: Україні потрібні не популярні мовлення, а непопулярні, але необхідні реформи. Захист прав власності, спрощення для підприємців, якісна освіта, технологічний розвиток — ось реальна дорога до повернення громадян і економічної незалежності.